Мовленнєві порушення у дітей

Порушення мовлення у дітей стали серйозною проблемою в наш час. Сьогодні все частіше перед вступом чада до школи батькам повідомляють, що їхня семирічна дитина досі не навчилася вимовляти деякі літери рідної мови, а зворушлива і кумедна для родичів гаркавість – не що інше, як патологія, яка створюватиме труднощі під час занять у класі. Найсумніше – це те, що тенденція до зменшення кількості таких проблем відсутня. Навіть навпаки – з кожним роком допомоги логопеда потребує все більше діток. У чому причина такого явища і про що повинні пам’ятати батьки? Про це і поговоримо.

Причини мовленнєвих порушень у дітей

Усі причини мовленнєвих порушень у дітей поділяють на дві великі категорії: органічні (що провокують розлади в центральному або периферичному мовленнєвому апараті) і функціональні (що перешкоджають нормальній роботі мовленнєвого апарату).

До групи органічних факторів належать:

1. Внутрішньоутробні патології, що призводять до вад розвитку плода:

• Гіпоксія;
• Вірусні захворювання, перенесені жінкою в період виношування;
• Травми, падіння і забиття вагітної;
• Резус-конфлікт матері та плода;
• Порушення термінів гестації – недоношеність (до 38 тижнів) або переношеність (після 40 тижнів);
• Куріння, зловживання алкоголем і наркотичними речовинами;
• Використання лікарських препаратів, заборонених у період вагітності;
• Невдале переривання цієї вагітності;
• Професійні шкідливості;
• Стреси, емоційні перевантаження.

2. Спадковість, генетичні аномалії.

3. Шкідливості родового періоду:

• Пологові травми, що спровокували внутрішньочерепні крововиливи;
• Асфіксія;
• Мала вага новонародженого (менше 1500 г) з подальшим проведенням інтенсивних реанімаційних заходів;
• Низька оцінка за шкалою Апгар.

4. Захворювання, перенесені дитиною в перші роки життя.

Серед функціональних причин порушення мовлення у дітей виділяють:

1. Несприятливі соціально-побутові умови життя;
2. Соматичну ослабленість;
3. Психологічні травми, викликані стресом або переляком;
4. Наслідування мовлення навколишніх людей.

Види мовленнєвих порушень у дітей та їхні симптоми

До основних видів мовленнєвих порушень у дітей належать:

• Алалія – стан, при якому у малюка не спостерігається проблем зі слухом, але повністю або значною мірою відсутнє мовлення через недорозвиненість або патології ділянок головного мозку, що відповідають за відповідну функцію. Розрізняють сенсорну і моторну алалію. У першому випадку дитина не здатна розуміти чуже мовлення: вона розпізнає звуки, але не сприймає сенс сказаного. Діти, які страждають на моторну алалію, не здатні до вивчення і використання мови – їм не дається засвоєння звуків, складів, граматичних конструкцій;
• Дизартрія – один із відносно легких проявів анартрії (повної відсутності мовлення). Виникає внаслідок розладів іннервації мовленнєвого апарату. У малюків із таким діагнозом відзначаються загальні порушення усного мовлення, а саме: нечітка, змазана вимова звуків; дуже тихий або неприродно різкий голос; прискорення або уповільнення темпу мовлення, відсутність плавності; порушення дихального ритму під час розмови. Характерна риса дизартрії – утруднене жування. Діти, які страждають на це відхилення, відмовляються від твердих продуктів, неохоче їдять м’ясо. У спробах хоч чимось нагодувати дитину батьки піддаються її капризам і переводять на м’яку їжу, внаслідок чого розвиток артикуляційного апарату сповільнюється ще більше;
• Дислалія – у народі отримала назву «недорікуватість», вважається найпоширенішим мовленнєвим порушенням у дітей. Відмітна особливість – проблемна вимова одного або декількох приголосних звуків. У медичній літературі різновиди дислалії іменують згідно з назвами звуків грецькою мовою: ротацизм (проблеми з вимовою «р»), ламбдацизм (спотворення звуку «л»), тетизм (нечітка вимова всіх приголосних та їхніх сполучень, за винятком «т»), сигматизм (неправильне відтворення свистячих і шиплячих звуків);
• Заїкання – відоме ще з давніх часів порушення мовлення, що супроводжується збоями темпу і ритму вимови через спазми або судоми, що вражають різні відділи мовленнєвого апарату. Малюк, який страждає на заїкання, насилу вимовляє слова, вимушено робить тривалі паузи, кілька разів повторює склади або звуки. Найчастіше заїкання розвивається у віці від 2 до 5 років; у цей період рекомендується приділити особливу увагу профілактиці мовленнєвих порушень у дітей. Якщо дитина раптово припиняє говорити і вперто мовчить протягом декількох днів, варто проконсультуватися у лікаря, оскільки це може виявитися першою ознакою патології.

Корекція мовленнєвих порушень у дітей

Корекція мовленнєвих порушень у дітей потребує комплексного підходу, при якому застосування психостимулюючих і вазоактивних медикаментозних препаратів поєднується з психотерапевтичними та педагогічними способами впливу. За типовістю і стійкістю зовнішніх проявів розладів мовлення на першій позиції знаходяться алалія і дизартрія; дещо менш вираженими і такими, що легше піддаються терапії, є різні види дислалії та заїкання.

Якщо у дитини спостерігаються проблеми з мовленням, слід:

• Поспостерігати за її поведінкою. Чи грає малюк разом з іншими дітьми? Чи прагне він до комунікації з однолітками і дорослими? Затримка мовленнєвого розвитку може бути пов’язана з розладами у сфері спілкування (аутизм) або відхиленнями психіки;
• Перевірити, наскільки повно він розуміє звернене до нього мовлення, чи справляється з простими завданнями, що не супроводжуються жестикуляцією;
• З’ясувати, наскільки добре у нього розвинений слух;
• Провести ретельне обстеження, що включає консультацію логопеда, невролога і психолога;
• При необхідності почати корекційну терапію та логопедичні заняття.