Інфекції сечовивідних шляхів у дітей

На недуги, пов’язані з інфікуванням сечовивідних шляхів, діти страждають досить часто. За статистикою, до 2% хлопчиків і до 8% дівчаток, які досягли п’ятирічного віку, вже мають в анамнезі хоча б один випадок такого роду. При вчасному зверненні по медичну допомогу лікування інфекцій сечовивідних шляхів у дітей зазвичай завершується успішно, але ігнорування проблеми загрожує вельми неприємними ускладненнями.

Причини розвитку патологічного процесу

Рідини, що знаходяться в органах видільної системи здорової людини (нирках, сечоводах, сечовому міхурі та уретрі), стерильні. Хвороботворні мікроорганізми можуть потрапити до них одним із двох шляхів: із током крові (з осередку запалення в інших органах) або ззовні (при недотриманні правил інтимної гігієни чи виконанні медичних маніпуляцій, пов’язаних із введенням інструментів в уретру або сечовий міхур).

Додатковими факторами ризику розвитку інфекцій сечовивідних шляхів у дітей є:

• Стать дитини. Через особливості анатомії (наявність короткої та широкої уретри) дівчатка хворіють на ІСШ частіше, ніж хлопчики;
• Ранній вік. Найбільше інфікуванню піддаються дівчатка до 4 років і хлопчики до 1 року;
• Вроджені аномалії розвитку вивідних і статевих шляхів;
• Низький імунітет, схильність до застуд, часті запальні захворювання (отити, стоматити, риніти тощо);
• Наявність будь-яких недуг і дефектів розвитку, що провокують застій сечі: сечокам’яна хвороба, фімоз у хлопчиків, синехії у дівчаток, міхурово-сечовідний рефлюкс і багато інших;
• Захворювання шлунково-кишкового тракту (коліти, дисбактеріози тощо);
• Хронічні ІСШ у сімейному анамнезі.

Як збудник інфекції сечовивідних шляхів у дітей найчастіше виступає кишкова паличка (до 90% усіх випадків), рідше – синьогнійна паличка та клебсієла. Іноді зустрічається інфікування стрептококами, мікоплазмою та хламідіями.

Симптоми інфекцій сечовивідних шляхів у дітей

Ознаки наявності ІСШ залежать від віку дитини. Найменші стають вередливими, втрачають апетит, перестають набирати вагу. Іноді у немовлят спостерігається діарея або блювання. Проте нерідкими є випадки, коли єдиним симптомом інфекції сечовивідних шляхів у дітей віком до двох років є підвищена температура тіла.

У старших дітлахів ознаки інфікування яскравіше виражені. Серед них:

• Біль у поперековій ділянці або нижній частині живота;
• Неприємне відчуття печіння при сечовипусканні;
• Часті позиви до сечовипускання з мінімальним виділенням рідини;
• Зміна вигляду сечі (помутніння, поява пластівців, слизу, прожилок крові);
• Підвищення температури тіла, озноб, слабкість;

Інфекції сечовивідних шляхів у дітей розвиваються дуже швидко, особливо при так званому висхідному типі зараження. Це означає, що невилікуваний уретрит може протягом кількох діб перейти в цистит і пієлонефрит. Тому наявність будь-якого з описаних симптомів є приводом для термінового звернення до лікаря.

Діагностика та лікування інфекцій сечовивідних шляхів у дітей

При підозрі на ІСШ необхідно швидко визначити, чим саме хвора дитина, і призначити курс антибіотиків. У цьому випадку є дві проблеми. По-перше, симптоми інфекцій сечовивідних шляхів у дітей схожі з ознаками багатьох інших захворювань (вульвовагініт, баланіт, орхіт тощо); неприємні відчуття при сечовипусканні можуть виникати при зараженні глистами (гостриками). По-друге, при ІСШ дуже важливо визначити збудника захворювання, оскільки успіх лікування прямо залежить від підбору специфічного антибіотика. Крім того, така хвороба, як уретрит, може мати і неінфекційне походження (наприклад, розвиватися при потраплянні в сечовипускальний канал мийних засобів). У таких випадках медикаментозна терапія не потрібна.

Для діагностики ІСШ застосовуються:

• Лабораторні аналізи крові та сечі. Необхідно провести посів сечі для визначення збудника. До переліку безкоштовних послуг це дослідження не входить, але воно дозволяє призначити найефективніше лікування та уникнути тривалого прийому антибіотиків широкого спектра дії. Якщо лікар сам не пропонує зробити цей аналіз, батькам слід дізнатися про таку можливість або віддати зразок сечі дитини на посів у платну установу;
• Візуалізаційні (ультразвукові та рентгенографічні) процедури, що дозволяють фахівцеві оцінити стан органів вивідної системи, виявити наявність вроджених дефектів розвитку тощо. Ці способи використовуються лише в тих випадках, коли захворювання має рецидивний характер або його лікування затягується.

Важливо знати таке: багато діагностичних маніпуляцій є болючими. Лікар нерідко призначає дослідження, виходячи з факту їхньої наявності в списку страхових послуг (прикладом може служити цистоскопія – надзвичайно неприємний і малоінформативний метод). Перш ніж погоджуватися на рекомендовану лікарем процедуру, батьки повинні якомога більше дізнатися про її ефективність та альтернативні варіанти діагностики.

Лікування інфекцій сечовивідних шляхів у дітей, як правило, зводиться до курсового прийому антибактеріальних засобів (таблеток або суспензій). При правильному підборі препарату симптоми починають зникати вже через добу-дві після початку терапії. Дитині необхідно забезпечити повноцінне легке харчування, рясне пиття та напівпостільний режим. Госпіталізація потрібна тільки в тих випадках, коли малюк не може приймати антибіотики або має важкі хронічні недуги. За станом дітей, які перехворіли, необхідно спостерігати, оскільки недуга в 30% випадків дає рецидиви.

Профілактика ІСШ повинна включати ретельний щоденний туалет зовнішніх статевих органів (саме уретра в більшості випадків служить «вхідними воротами» для інфекції). Всупереч поширеній думці, відвари лікарських рослин, що мають сечогінну дію (мучниця, спориш, листя брусниці тощо), не запобігають зараженню і не мають помітного терапевтичного ефекту. Клінічно підтверджено профілактичну дію соку журавлини: його корисно давати малюкам до 6 років по 150 мл на день, а дітлахам старшого віку по 300-400 мл (у два-три прийоми).

ІСШ у дітей можна успішно вилікувати і водночас уникнути неприємних наслідків тільки за умови вчасного звернення по медичну допомогу. Самолікування або переривання прийому курсу призначених антибіотиків може призвести до неодноразових рецидивів, погіршення стану органів вивідної системи та різкого зниження якості життя дитини.