Чим небезпечна дистимія?

Буває, що доводиться щодня спілкуватися з людиною, контакт з якою нікому не приносить задоволення. Вона похмура, пасивна, вічно всім і всіма незадоволена. Оточення зазвичай схильне пояснювати такі особливості поведінки поганим характером, але вони не завжди мають рацію. Саме так виглядають люди, які страждають на дуже серйозну недугу – дистимічний розлад.

Причини розвитку хвороби та основні симптоми

Найчастіше дистимія виникає в дитинстві або підлітковому віці як результат впливу таких факторів:

• Спадковості. Встановлено, що дистимічний розлад часто виникає у тих людей, у чиїх сім’ях уже спостерігалися випадки цього захворювання;
• Специфіки обміну речовин. В осіб, які страждають на дистимію, знижене вироблення серотоніну («гормону радості»). В організмі людини ця речовина відіграє основну роль у процесах отримання задоволення, вияву позитивних емоцій і самостійного ухвалення рішень;
• Особливостей стосунків у сім’ї, ступеня любові, розуміння та емоційної підтримки, які людина отримує від своїх близьких у дитинстві. У цьому сенсі дистимію можна вважати наслідком «недолюбленості» або надмірного психологічного тиску, що розвивають у дитини занижену самооцінку та негативне сприйняття світу.

На дистимічні розлади страждають близько 4,5-5% людей (жінки набагато частіше, ніж чоловіки). Втім, ця цифра навряд чи є достовірною: хворі нерідко не звертаються до фахівців протягом десятиліть, попри те, що їхній стан постійно погіршується. Вони просто не здогадуються про те, що потребують медичної допомоги.

У людини, яка страждає на дистимію, спостерігаються такі симптоми:

• Порушення сну. Можуть проявлятися як постійною сонливістю, так і безсонням;
• Патологічне ставлення до їжі. Одні хворі схильні до переїдання, інші – до втрати інтересу до їжі;
• Зневажливе ставлення до власної зовнішності. Людина може почати неохайно одягатися і навіть перестати дотримуватися правил особистої гігієни;
• Скарги на погане самопочуття (слабкість, задишку, посилене серцебиття, відчуття дискомфорту в животі, запори, печію у горлі). З плином часу зовнішні фактори перестають впливати на інтенсивність симптомів;
• Пильна увага до свого здоров’я з переважанням тривоги та недовірливості. У деяких хворих – стан байдужості, млявості, фізичного безсилля;
• Проблеми з пам’яттю, концентрацією уваги та сприйняттям нової інформації;
• Невпевненість у собі; труднощі з ухваленням рішень;
• Незадоволеність своєю роботою. Хворі на дистимію часто займаються високоінтелектуальною діяльністю й об’єктивно цілком успішні. Проте вони сприймають свою роботу виключно як джерело труднощів і неприємностей (низько оцінюють зроблене, бояться наступних етапів роботи, будь-який свій промах вважають катастрофою);
• Образливість, негативне сприйняття намірів оточуючих;
• Неможливість відчути радість. Навіть у найприємнішій події хворий вбачає негативні сторони. У звичайному житті перебільшує незручності, вважає будь-який дрібний дискомфорт своєю особистою бідою та провиною оточуючих;
• Похмурість, буркотливість, невміння розгледіти позитивну перспективу.

Фактично дистимія є хронічним депресивним станом. Діагноз ставиться в тих випадках, коли описані ознаки спостерігаються протягом двох років із короткочасними покращеннями (не довше двох місяців). Для дітей і підлітків цей термін знижується до одного року.

Як лікується дистимія

Основна проблема полягає в тому, що люди, які страждають на дистимічний розлад, себе хворими (а тим паче душевнохворими) не вважають. Вони швидше схильні підозрювати у себе недіагностовані важкі хвороби, ніж пояснювати наявні соматичні прояви проблемами психіатричного походження. При підозрілому ставленні до намірів оточуючих, до порад рідних здатися фахівцеві хворі теж не дослухаються. У результаті багато пацієнтів потрапляють до лікаря, коли недуга вже сильно запущена.

Тим не менш, дистимія лікується. З лікарських препаратів зазвичай застосовують антидепресанти (конкретний засіб і режим його прийому визначає лікар залежно від стану пацієнта). У комплекс лікувальних заходів обов’язково входять сеанси психотерапії, що налаштовують хворого на адекватну оцінку та самостійне вирішення життєвих проблем. Терапія дистимічних розладів не може бути скороминущою: ефект, як правило, можна помітити не раніше, ніж через 6 місяців.

Дистимія зазвичай виникає у віці до 21 року. Тому батьки повинні вкрай уважно ставитися до особливостей поведінки своїх дітей. Якщо дитина протягом кількох місяців демонструє поганий настрій, тривогу, страх, скаржиться на втому і нездужання, перестає цікавитися навчанням і звичними заняттями – її слід показати лікарю. За відсутності лікування дистимічний розлад може перерости в справжню депресію, впоратися з якою буде дуже складно.