Агресивна поведінка у дітей

Спостерігати дитячі негативні емоції доводиться практично всім батькам. Річ у тім, що агресія тією чи іншою мірою притаманна кожній дитині. Спробуймо розібратися, у чому криються причини агресивної поведінки у дітей різного віку, як вона проявляється зовні та яка роль батьків у корекції відхиленої (девіантної) поведінки дитини.

Насамперед варто зазначити, що агресивність і агресія – це різні поняття. Під агресією розуміють активне швидке реагування на якийсь подразник. Іншими словами, це миттєві емоції гніву, які можуть проявлятися не лише деструктивною поведінкою, а й плачем, гучним криком чи безпідставною впертістю. Агресивність же – це звичний спосіб дії у відповідь на зовнішній подразник, що має асоціальні форми і є характеристикою особистості.

Основне завдання батьків – вчасно звернути увагу на девіантні реакції дитини і не дозволити їм укоренитися в характері як єдино можливий спосіб розв’язання міжособистісної проблеми, що виникла.

Агресивна поведінка у дітей: причини та вікові особливості

Існує безліч причин дитячого деструктивного реагування. Психологи насамперед пояснюють це вродженим інстинктом, головна мета якого – боротьба за виживання у ворожому світі. Агресія найчастіше народжується у відповідь на такі почуття, як розпач, страх, розчарування, смуток, ревнощі. Деякі діти не вміють контролювати свій настрій і дії, через що їхні відчуття загострюються, а негативні емоції проявляються у вигляді асоціальної поведінки.

Не останню роль у формуванні агресивних реакцій відіграє темперамент дитини. У поєднанні з неблагополучною обстановкою в сім’ї (сварки батьків, часті покарання, байдужість до малюка) або генетичною схильністю ймовірність використання агресії як основної форми поведінки для виживання зростає.

Агресивна поведінка у дітей дошкільного віку до 3 років найчастіше виникає через іграшки. Свій настрій вони виражають шляхом кидання предметів, їх псування, ударів руками й ногами, плювків і кусання. Так малюк, не вміючи висловити невдоволення словами, дає зрозуміти, що відчуває психологічний дискомфорт.

У віці від 3 до 5 років фізична агресія зазвичай слабшає. Діти починають вчитися комунікативного спілкування з однолітками та дорослими. Проте в цей час дитина ще досить егоцентрична, важко сприймає чужу точку зору і часто прагне не допустити вторгнення в особистий простір, застосовуючи агресію.

Діти від 6 до 10 років здебільшого вже вміють контролювати емоції, вони здатні приховувати образу чи страх. Але якщо дитину цьому не навчили, вона може захищати свої інтереси за допомогою вербальної чи фізичної агресії.

Дівчатка переважно схильні до непрямої та вербальної агресії (насмішки, дражнилки, прізвиська) або, навпаки, виражають своє негативне ставлення через мовчання та повне ігнорування. Хлопчики, як правило, діють відкрито, використовуючи фізичну деструктивну форму реагування. Варто зазначити, що і хлопчики, і дівчатка, схильні до агресії в цьому віці, як правило, мають приховану депресію та низьку самооцінку.

Агресивна поведінка у дітей від 10 до 15 років може бути спровокована тривалою стресовою ситуацією, викликаною браком любові, турботи та спілкування з дорослими членами сім’ї. У процесі формування соціальної поведінки в підлітка агресія виконує низку важливих функцій. Вона звільняє від страху, захищає від зовнішньої загрози, допомагає адаптуватися у світі дорослих.

Корекція агресивної поведінки у дітей

Реакція дорослих на агресію дитини має залежати від віку та рівня її розвитку.

Під час нападів агресивної поведінки у дітей дошкільного віку до 3 років батькам варто спробувати переключити увагу дитини, дати їй відпочити від заняття, яке провокує девіантні реакції. Саме в цьому віці діти вчаться адекватних способів спілкування в колективі. Бажання батьків подіяти на дитину силою може призвести до зворотного результату, і наступного разу вона діятиме ще агресивніше.

Зі старшими дошкільниками необхідно обговорювати кожен негативний вчинок. Поясніть дитині, що відчувати гнів – це природно, а кусати чи бити людей – ні, адже напад завдає болю людині. Під час агресивних спалахів відведіть дитину вбік, візьміть за руку, присядьте, щоб опинитися на одному рівні з малюком. Продемонструйте їй усім своїм виглядом, що розповісти вам про свої почуття не небезпечно. Не чекайте, що дитина розумно пояснить суть конфлікту. Вона може плакати, кричати чи мовчати. Зачекайте, поки вона заспокоїться, і лише тоді почніть розмову. Якщо ви хочете вибудувати довірливі стосунки зі своєю дитиною, не починайте розмову з нотацій. Не соромте, не звинувачуйте і не карайте. Така реакція лише налякає дитину і віддалить її від вас. Можна засуджувати агресивну поведінку дітей, не переходячи на особистості. Замість звинувачень стимулюйте психологічну близькість із вами. Добре, коли дитина йде до вас за порадою та допомогою. У цьому віці діти ще не здатні до абстрактного мислення, їм потрібні чіткі вказівки, інструкції, як діяти і що робити. Тому так важливо вчити самоконтролю та соціально прийнятних способів спілкування, проводячи таким чином корекцію агресивної поведінки у дітей.

Якщо у дитини агресивні звички вкоріняться до 13 років, згодом скоригувати їх буде вкрай складно. Важливо до цього віку навчити малюка конструктивно виражати свої негативні емоції. Отроцтво – кризовий період дорослішання, і минати він буде легше та швидше, якщо дорослі зможуть створити рівноправні, партнерські стосунки та виявлять готовність до співпраці.

Головне – не забувати, що деструктивне реагування проявляється тоді, коли малюк наляканий. Дитяча агресія – це спосіб керування страхами, при цьому дитина знаходить той вихід із ситуації, який може. Завдання батьків полягає в тому, щоб допомогти їй знайти інші способи впоратися з негативними емоціями – спокійніші та соціально прийнятніші.