Хронічна ниркова недостатність

Повільно прогресуюче порушення функціонування нирок, що призводить до тривалої уремії, артеріальної гіпертензії, порушення водно-сольового та кислотно-лужного балансу, називають хронічною нирковою недостатністю (ХНН).

Згідно зі статистичними даними, щороку кількість хворих із діагнозом хронічна ниркова недостатність у всьому світі зростає в середньому на 10-12%.

За наявності будь-яких захворювань, що супроводжують цю недугу, чи то пневмонія або звичайна застуда, робочі клітини нирок поступово відмирають, що провокує значне погіршення стану хворого. На останній стадії ХНН нирки зморщуються і зменшуються в розмірах, гинуть практично всі нефрони. У підсумку функціональний стан цього парного органа серйозно порушується, аж до повного припинення його роботи.

Хронічна ниркова недостатність: причини

Розвитку патології можуть сприяти інші, не менш небезпечні захворювання та стани, до числа яких належать:

• Хронічний гломерулонефрит;
• Гіпоплазія (недорозвинення) нирок;
• Хронічний пієлонефрит;
• Цукровий діабет;
• Вроджене звуження ниркових артерій;
• Системний червоний вовчак;
• Полікістоз;
• Подагра;
• Порушення метаболізму.

У деяких випадках хронічна ниркова недостатність виникає на тлі геморагічних васкулітів, подагри, амілоїдозу, склеродермії, артеріальної гіпертензії, сечокам’яної хвороби, гідронефрозу. Іноді розвиток ХНН відбувається внаслідок здавлювання сечовивідних шляхів пухлиною, що знаходиться поруч.

Хронічна ниркова недостатність: ступені

У сучасній медичній практиці виділяють кілька стадій (ступенів) захворювання, а саме: латентну, компенсовану, інтермітуючу та термінальну.

У латентному періоді симптоматика захворювання незначна або повністю відсутня. Зазвичай патологія проявляється невеликим зниженням працездатності та сухістю в роті. Під час діагностичних досліджень латентний ступінь хронічної ниркової недостатності дається взнаки зміною електролітного складу крові.

Компенсована стадія характеризується більш вираженим симптоматичним комплексом. До ознак латентного періоду додається ацидоз, порушення обміну білка, частішають позиви до сечовипускання (в середньому за добу виходить близько 2,5 л сечі, тоді як у нормі здорова людина виділяє від 800 мл до 1,5 л цієї біологічної рідини).

Інтермітуючій стадії притаманне помітне погіршення функціонування нирок. При цьому шкіра хворого тоншає, стає сухою і жовтуватою, посилюється загальне нездужання, апетит помітно знижується, часто виникають запалення дихальних органів і респіраторні захворювання.

На термінальній стадії нирки пацієнта практично не працюють. Поступово сеча припиняє виводитися і надходить безпосередньо в кров, через що діяльність усіх внутрішніх органів порушується, без медичної допомоги хворий помирає. Але завдяки регулярному гемодіалізу (методу позаниркового очищення крові) організм може функціонувати ще багато років.

Симптоми хронічної ниркової недостатності

Окрім класичних симптомів, характерних для кожного з чотирьох ступенів хронічної ниркової недостатності, можливі такі ознаки:

• Зміна складу крові;
• Погіршення протеїнового обміну в організмі;
• Підвищення артеріального тиску;
• Поява серцевих болів і задишки;
• Характерний запах сечі від хворого;
• Незадовільне згортання крові, через що з’являються носові та шлункові кровотечі.

На пізніших стадіях проявляється енцефалопатія, порушується вироблення гормонів, імунітет і свідомість хворого, що загрожує коматозними станами, набряком легень і серцевою астмою. Усі розлади, характерні для останнього ступеня хронічної ниркової недостатності, є незворотними.

Хронічна ниркова недостатність: лікування

Великий вплив на ефективність лікування має своєчасне виявлення захворювання. При підозрі на хронічну ниркову недостатність людину направляють на лабораторну діагностику, що охоплює низку досліджень.

Спочатку перевіряють вміст креатиніну в крові, оскільки концентрація цієї речовини безпосередньо характеризує функціональний стан парного органа. Потім роблять біохімічні аналізи крові та сечі, за даними яких можна судити про роботу нирок загалом. На підставі всіх досліджень обчислюється кліренс креатиніну, він дозволяє найбільш точно поставити діагноз, а згодом призначити адекватне лікування.

Крім того, для діагностики захворювання паралельно використовують такі методи візуалізації, як:

• Ультразвукове дослідження;
• Рентгеноконтрастне дослідження;
• Комп’ютерна томографія.

Ці заходи дозволяють відстежувати стан нирок і прогресування захворювання.

Лікування хронічної ниркової недостатності безпосередньо залежить від її стадії.

Якщо у хворого виявлено латентну стадію, лікар призначить терапію основного захворювання, вживе заходів, спрямованих на недопущення загострення запального процесу в нирках, що в підсумку дозволить знизити ризик переходу патології у серйознішу форму.

У компенсованому періоді застосовують медикаментозне лікування хронічної ниркової недостатності препаратами Хофітол і Леспенефрил. Такі дії дозволяють знизити темпи розвитку захворювання.

Інтермітуюча стадія потребує комплексу терапевтичних заходів, спрямованих як на уповільнення прогресування недуги, так і на корекцію наявних ускладнень: анемії, інфекційних процесів, артеріальної гіпертензії, захворювань серцево-судинної системи.

Хворим з останньою стадією необхідний регулярний гемодіаліз і перитонеальний діаліз.

При хронічній нирковій недостатності відбувається повільне порушення роботи органа, яке без належного і своєчасного лікування призводить до необхідності трансплантації нирки.