Нервові тики у дітей

Нервовий тик – це неконтрольоване, багаторазово повторюване скорочення м’язів. Зовні воно проявляється швидкими однаковими рухами (смиканням ока, щоки чи кінцівки, кліпанням, шмиганням носом, знизуванням плечима тощо) або вокалізацією (покашлюванням, прицмокуванням і навіть вимовлянням звуків та слів). У дітей нервові тики найчастіше розвиваються у критичні періоди: у 3-4 роки або у 7-11 років, причому хлопчики хворіють приблизно в п’ять разів частіше, ніж дівчатка. Прогноз одужання від цієї недуги вельми сприятливий, але тільки в тому разі, якщо батьки вчасно розберуться в причинах її виникнення і грамотно нададуть дитині допомогу.

Чому виникають нервові тики у дітей

Безпосереднім джерелом тику є неправильний сигнал, що періодично передається від головного мозку до м’язів. Причинами нервових тиків у дітей можуть бути:

• Психотравмувальні фактори. У цьому разі недуга виникає на тлі гострого стресу або постійного психологічного дискомфорту. Ризик розвитку психогенного тику зростає як при нестачі уваги до дитини, так і при її надлишку;
• Черепно-мозкові травми або органічні захворювання мозку. Тики такого походження є дуже стійкими, а їхнє лікування пов’язане з терапією основного захворювання;
• Тривале локальне подразнення тканин, наприклад, очей при кон’юнктивіті або слизової носа при риніті. Спочатку стереотипні рухи (кліпання, шмигання) виникають як спосіб позбавлення від неприємних відчуттів, але не минають одразу після одужання від основного захворювання (так званий рефлекторний тик);
• Гіперактивність, підвищена тривожність або нервозність дитини. Неврозоподібні нервові тики у дітей відрізняються мінливістю симптомів та рецидивуючим характером;
• Спадковість. У дітей, чиї батьки страждали на нервові тики, хвороба діагностується частіше. Одним із видів генетично зумовленого тику є синдром Туретта – патологія, при якій спостерігаються множинні неконтрольовані рухи (скорочення кількох груп м’язів), іноді в поєднанні з копролалією (вигукування нецензурної лайки), ехолалією (повторення чужих слів) або палілалією (повторення одного власного слова).

До тиків відносять і так звані тикоподібні гіперкінези – насильницькі рухи обличчя або рук, які спостерігаються у дітей, що страждають на заїкання або інші дефекти мовлення. У таких випадках малеча жестами ніби допомагає собі вимовляти слова. Нерідко причини нервових тиків у дітей взагалі важко визначити; у таких випадках говорять про ідіопатичний характер недуги.

Лікування нервового тику у дитини

Вирішальну роль у боротьбі із захворюванням відіграє визначення причин його виникнення. Залежно від цього терапія може бути:

• Етіотропною (лікування основного захворювання при вторинних тиках);
• Симптоматичною (позбавлення від нав’язливих скорочень м’язів за допомогою препаратів психотропної дії);
• Поведінковою (психотерапія з метою усунення тривожності та напруження).

Приймаючи рішення про лікування, фахівці враховують тривалість прояву симптомів нервового тику у дітей. У 40% малюків проблема зникає без будь-якого втручання протягом кількох тижнів. Симптоматичної лікарської терапії потребують тільки ті випадки, коли ознаки недуги спостерігаються понад 12 місяців.

Що робити, якщо у дитини тик

Правильна поведінка батьків відіграє величезну роль у лікуванні нервового тику у дитини. На жаль, дорослі часто сприймають симптоми захворювання за погану поведінку і намагаються ліквідувати їх виховними методами. Так робити в жодному разі не можна! Підвищена увага до особистості дитини, заборони або покарання зациклюють її на проблемі та роблять недугу стійкішою. Помітивши симптоми нервового тику у дітей, батьки повинні:

• Поводитися спокійно. Тривога і переляк дорослих одразу ж передаються малюку, і перебіг хвороби ускладнюється;
• Оцінити та оптимізувати психологічну обстановку в сім’ї. Якщо дорослі розмовляють нервово, на підвищених тонах, постійно незадоволені одне одним, то дитина почувається невпевнено, напружено та схвильовано. Дискомфорт у сімейних стосунках – відмінний ґрунт для виникнення та ускладнення психогенних тиків;
• Постаратися не акцентувати увагу малюка на особливостях його стану. Чим менше оточуючі помічають тик, тим легше його позбутися;
• Проаналізувати своє ставлення до дитини. Однаково погані і зневажливий («ситий, одягнений, умитий, не до тебе»), і надмірно вимогливий («ти – сенс життя і надія сім’ї») стилі спілкування. В обох випадках малюк почувається некомфортно, рівень його тривожності зростає, і одужання від тику стає проблематичним;
• Обмежити збудливі заняття (перегляд не відповідних віку телепрограм, комп’ютерні ігри). Краще віддати перевагу прогулянкам на свіжому повітрі, щадним видам спорту, художній творчості (малювання, ліплення тощо);
• Постаратися підвищити самооцінку дитини. Необхідно якомога частіше лагідно обіймати малюка, хвалити його. Дитина має відчувати, що дорослі її люблять, цінують, цікавляться її справами та пишаються успіхами. Підвищення впевненості в собі нерідко стає вирішальним фактором у лікуванні нервового тику у дитини;
• Вчасно звернутися по кваліфіковану допомогу. Малюк іноді «забуває» про хворобу в процесі захопливої гри, і у мами з татом з’являється хибна впевненість у тому, що він вміє контролювати тикоподібні рухи. Це не так. Якщо симптоми не минають протягом 2-3 тижнів, консультація лікаря-невролога обов’язкова.

Батьки повинні знати про те, що нервові тики у дітей не мають нічого спільного з поганими звичками або провокаційною («на зло мамі») поведінкою. Тик – самостійне захворювання, що є наслідком важкої недуги або несприятливої психологічної обстановки. Правильна поведінка в сім’ї та своєчасне звернення до лікарів зазвичай допомагають вилікувати дитину і позбавити її великих проблем у майбутньому.