Двоє дітей у сім’ї: як виховати їх друзями?

Психологи стверджують, що найвитонченіша брехня – це суворо дозована правда. За прикладами далеко ходити не треба, достатньо озирнутися навколо. Якщо ви запитаєте у чоловіка, коли він, нарешті, полагодить поличку на кухні, то напевно почуєте: «Скоро, люба, скоро». Чи варто казати, що чекати на обіцяне ви будете ледь не довше, ніж Пенелопа чекала на Одіссея. Ми, жінки, теж далеко не безгрішні, і на запитання коханого: «Люба, ми запізнюємося, коли ти будеш готова?», найчастіше відповідаємо: «Милий, ще 5 хвилин», які, як правило, затягуються на годину-півтори.

Найцікавіше, що ми не брешемо. І навіть не видаємо бажане за дійсне. А насправді вважаємо, що зможемо виконати обіцяне. Описані ситуації давно стали темою для численних анекдотів, байок та легенд, але сміятися в подібних випадках можна до відомих меж, а самообман, що лежить в їхній основі, далеко не в кожній життєвій ситуації можна сприймати з іронічним настроєм.

Розглянемо звичний для багатьох сімей ранок. До вас підходить малюк і запитує: «Мамо, ти мене любиш найбільше у світі?». Ви відповідаєте: «Так, сонечко, звісно!». Погодьтеся, навряд чи знайдуться жінки, які на таке запитання дадуть відповідь заперечно. Ви думаєте, що були щирі? Не зовсім. Не поспішайте звинувачувати автора в черствості, адже розмова йшла про дозовану, часткову правду. А тепер спробуйте додати в описану ситуацію ще одного учасника – вашу другу дитину, яка мало того, що все почула, так ще й зробила відповідні висновки на основі наявної інформації (мама любить його більше за мене) і смертельно образилася на батьків. А двоє дітей у сім’ї – не така вже й велика рідкість.

Подальший розвиток подій залежить від віку ображеного, вміння батьків «розрулювати» складні ситуації, а найчастіше і від звичайного везіння. В окремих випадках образа затягується на довгі місяці й роки; мама починає активно лікуватися валер’янкою, а тато дедалі частіше прикладається до звичнішого для чоловіків «лікування». І якщо описаний сценарій (до речі, цілком реальний) вам не сподобався, то варто задуматися про те, що виховання двох дітей у сім’ї – завдання дуже й дуже непросте, у вирішенні якого батьки повинні проявити себе тонкими психологами та стратегами, а не миттєвими тактиками. Так, відповідь ошелешеної мами, адресована другій дитині: «Любий, ти все не так зрозумів!» (знайомо, чи не так?), може викликати неадекватну реакцію у першої з іще важчими наслідками.

Як показує практика, проблемі двох дітей у сім’ї багато хто не надає належного значення. А якщо так, варто розібратися в цьому питанні уважніше.

Принципи виховання двох дітей у сім’ї

Не варто думати, що ці правила врятують вас від усіх складнощів; проблема двох дітей у сім’ї не має єдиного і заздалегідь відомого рішення.

Дійте, а не ховайтеся за авторитетом дорослої людини. Залучайте чоловіка, адже якщо ви вже підійшли до стадії «усі дорослі брешуть», то цілком можливо, у такій ситуації допоможе авторитет чоловіка, а не тата. Ось кілька порад, які сприяють гармонізації сімейних стосунків:

• Слухайте те, що вам намагається сказати старша дитина. Сприймайте її як рівну, а не як маленького егоїста (навіть якщо всі розуміють, що так воно і є). Не варто відмахуватися від малюка, коли він скаже: «Мамо, я люблю тебе, а ти мене – ні!». Це попередження про брак уваги;
• Хваліть старшу дитину, але не пов’язуйте похвалу з будь-якою дією. Конструкція на кшталт: «Ти сьогодні такий молодець, слухняний. Викинь памперс за Олежкою», повинна назавжди зникнути з вашого вжитку. Тобто або «молодець», або «викинь». Інакше потім будете дивуватися, чому старший ображає молодшого;
• Якнайчастіше розмовляйте зі старшою дитиною на рівних. І замість того, щоб посилати її за памперсом, посадіть собі на коліна і поговоріть про її дитинство, покажіть кілька фотографій, коли вона була зовсім маленькою. Запевняємо, це набагато ефективніше, ніж декларативний наказ;
• Вчіться довіряти. Це непросто, зате в майбутньому такий підхід позбавить вас довгих розмов на теми ненависті до молодшого брата/сестри та вкраденого дитинства. Поясніть старшому, що ви любите їх обох однаково сильно. Запитайте, чи можна довірити йому, наприклад, прибирання в дитячій. Уточніть, чи зможе він побути з малюком хвилин 10, поки мама сходить за молоком. Повірте, так буде набагато краще для всіх. Адже виконувати наказ і відчувати, що тобі довіряють, – абсолютно різні речі.

Проблема двох дітей у сім’ї: найпопулярніші помилки

Якби ви були впевнені, що як вихователь своїх дітей є ідеалом і у вас у сім’ї все чудово, то навряд чи читали б цей матеріал.

Багато мам і тат відвідують відповідні курси, консультуються у психологів і вислуховують нескінченні поради від бабусь і дідусів, а потім знову наступають на ті ж самі граблі. Ось список найпоширеніших помилок:

• Часте вживання слова «маніпулятор» стосовно старшої дитини. Виховання двох дітей у сім’ї – це вміння знайти компроміс, а ніяк не здатність дорослих ставити «діагноз» дітям;
• Зловживання фразою: «Ти вже дорослий і повинен подумати про свого маленького брата/сестру». По-перше, він, дякувати Богу, ще нікому і нічого не винен. По-друге, розуміння того, що людина зобов’язана про когось дбати, приходить далеко не відразу, і подібні настанови абсолютно неефективні. По-третє, ця фраза містить явну помилку, адже «дорослий» і «доросліший» – слова зовсім різні. І назвати 5-річну дитину дорослою, причому не похвалити, а поставити до відома, не можна;
• Часте порівняння себе з малюком (цим частенько грішать тата і дідусі). Пам’ятайте класичне твердження: «Я в твоєму віці…», після якого йде перерахування того, що нібито робив батько, коли був у віці дитини? Так ось, навряд чи ви робили хоча б малу частину того, чим щойно похвалилися. І дитина, скоріш за все, вам просто не повірить. Тим самим ви тільки впадете в очах дитини.