Синдром нав’язливих рухів у дітей

Під синдромом нав’язливих рухів у дітей розуміють розлад, спровокований важким емоційним потрясінням, що проявляється серіями невмотивованих повторюваних дій. Патологія може зберігатися протягом тривалого періоду, а у разі несприятливого перебігу одні нав’язливі рухи нерідко змінюються іншими, складнішими. Іноді розлад є проявом компульсії (обсесивно-компульсивного синдрому), симптомом загального порушення розвитку або нервовим тиком.

Якими бувають нав’язливі рухи у дітей?

Дії при такому синдромі можуть бути вельми різноманітними, проте серед найпоширеніших є такі:

• Смоктання пальців;
• Часте витирання та шмигання носом;
• Обкушування нігтів;
• Скрегіт зубами (бруксизм);
• Кивання головою;
• Помахи кінцівками або монотонне розгойдування всім тілом;
• Щипання шкіри;
• Посмикування геніталій (у хлопчиків);
• Безпричинне, тривале миття рук;
• Виривання волосся, накручування пасом на палець тощо.

Нав’язливі рухи у дітей, як правило, є безпечними, не завдають серйозного занепокоєння та вважаються природним етапом розвитку. Найчастіше синдром минає з часом без лікарського втручання.

Причини нав’язливих рухів у дітей

На відміну від тиків, які найчастіше мають невротичну природу, причини нав’язливих рухів у дітей є суто психологічними. Повторювані дії можуть бути зумовлені:

• Гострою психотравмою короткочасного впливу;
• Тривалим перебуванням в емоційно несприятливій ситуації.

Найбільш схильні до такого розладу діти з неблагополучних сімей, які постійно живуть у стані напруги. Передумовою для розвитку синдрому нав’язливих рухів можуть стати часті скандали та сварки батьків, диктаторський (вимогливий, необґрунтовано суворий) або попускальний стиль виховання, надмірна опіка чи байдуже ставлення до дитини. Крім того, виникнення такого порушення часто пов’язане зі змінами в життєвому укладі та розпорядку: зміна місця проживання, вступ до дитячого садка чи школи тощо. Ці причини нерідко викликають стрес, особливо у розпещених дітей, а також малюків зі слабким типом нервової системи.

Ймовірність розвитку патології дещо вища у дітлахів, які перенесли черепно-мозкові травми. У групі ризику знаходяться діти, в анамнезі яких присутні нейроінфекції, інфекційні захворювання (зокрема туберкульоз), хронічні патології внутрішніх органів (дитячий ревматизм, вада серця та ін.). Усі ці захворювання призводять до виснаження нервової системи, знижують захисні функції організму, і в результаті навіть дріб’язкова, на перший погляд, ситуація може виявитися для ослабленої дитини важким випробуванням.

Діагностика нав’язливих рухів у дітей

У випадках, коли синдром нав’язливих рухів є яскраво вираженим, призводить до травм або перешкоджає нормальній активності дитини, доцільно звернутися до фахівця для проведення додаткового обстеження. Специфічних тестів та аналізів, що дозволяють діагностувати цей стан, не існує, проте лікар зможе виключити інші можливі порушення та патології.

Виражений синдром нав’язливих рухів частіше розвивається у дітей із уповільненим інтелектуальним розвитком, проте може виникнути і в абсолютно здорової дитини. На захворювання частіше страждають хлопчики, причому поява перших симптомів можлива у будь-якому віці. Водночас систематично повторювані монотонні рухи можуть свідчити про наявність обсесивно-компульсивного розладу, трихотиломанії або синдрому Туретта.

Попри велику схожість, нав’язливі рухи у дітей зазвичай з’являються до двох років, тоді як синдром Туретта розвивається у 6-7-річному віці. На відміну від тиків, характерних для останнього, нав’язливі рухи повторюються довше і можуть посилюватися, якщо дитина відчуває стрес або нервове напруження. Примітно, що такого роду повторювані рухи частіше абсолютно не турбують пацієнта, тоді як моторні та вокальні тики стають приводом для скарг.

Методи лікування нав’язливих рухів у дітей

За умови своєчасної діагностики та правильного лікування нав’язливі рухи у дітей минають безслідно. Найефективнішим вважається поєднання медикаментозної терапії у невролога та психотерапевтичних сеансів у дитячого психолога. Варто зазначити, що припинення повторюваних дій не є приводом для скасування лікування, оскільки невротичні симптоми мають властивість поперемінно згасати та відновлюватися. Тривалість терапії нав’язливих рухів коливається в межах від 6 місяців до кількох років.

Кілька порад батькам

Реагуйте на нав’язливі рухи спокійно, але уважно. Сприймайте це як бажання дитини про щось вам повідомити, адже, по суті, так воно і є. Дайте малюкові зрозуміти, що ви помічаєте його дії, але не роздувайте з цього проблеми. Якщо він не замкнувся в собі, делікатно запитайте, у чому річ. Поясніть, що таке може статися з кожним, хто дуже втомився, перенервував або хоче щось сказати, але боїться. Не сваріть дитину, особливо при сторонніх, не акцентуйте увагу на її діях і вже тим паче не виправдовуйтеся за таку поведінку перед людьми – зайва увага лише сприяє закріпленню симптому. Частіше хваліть дитину, підживлюйте її віру в себе.

Ігнорування також не є виходом із ситуації; розумніше спробувати відволікти малюка, перемкнути його увагу на щось інше: попросити про допомогу, доручити важливе завдання. Перш ніж записуватися на консультацію до психолога, обговоріть ситуацію з дитиною, запитайте, що вона сама про це думає. Іноді розмови від щирого серця буває достатньо, щоб напруга відступила і всі проблеми пішли самі собою.