Що робити, якщо дитина не хоче вчитися

Для багатьох сучасних школярів виконання домашніх завдань перетворюється на справжню тортуру. Дитина вважає, що навчання – це каторга, придумана виключно для того, щоб знущатися з неї. Тим часом мамі з татом нічого не залишається, як з розпачем хапатися за голову. Аргументів вже не залишилося, чадо давно закинуло підручники у далеку шухляду і навідріз відмовляється ходити до школи. Недивно, що в такій ситуації батьки зневірюються, не уявляючи, що робити з непутящим сином чи донькою. Однак у більшості випадків рішення цієї проблеми лежить на поверхні. Найголовніше – не поспішати карати, а з’ясувати, чому дитина не хоче вчитися.

Дитина не хоче вчитися: можливі проблеми та шляхи вирішення

1. Банальне «не виходить». У всіх дітей різний набір інтелектуальних здібностей і талантів. Якщо в душі дитя романтик і плекає мрію стати музикантом чи художником, але врешті-решт йому доводиться ходити до школи з математичним чи природничо-науковим ухилом, буде безглуздо чекати від нього високих досягнень у навчанні. Якщо причина відсутності потягу до знань справді криється в цьому, винні батьки, які не зуміли вчасно розкрити в малюку вроджені схильності. З такого становища існує лише один вихід: виявити у дитини профорієнтацію та спрямувати її розвиток у потрібне річище (записати до художньої школи, підібрати гуртки та студії відповідного спрямування тощо).

Буває і так, що дитина не хоче вчитися, бо просто не справляється зі шкільним курсом, оскільки у неї на це елементарно бракує розумових здібностей. У такій ситуації має сенс розглянути питання про можливість переведення до корекційного класу або спеціалізованої школи, програма якої буде під силу юному учню.

2. Тотальний контроль. Прийшовши додому після школи, будь-який школяр потребує щонайменше півторагодинного відпочинку – у цей час ніщо не повинно нагадувати йому про навчання. Однак на практиці часто буває так, що хтось із старших (батьки, бабуся, брат чи сестра) одразу починає змушувати його виконувати домашнє завдання, вимагає щоденник, сварить за погані оцінки. Втома і неуважність не дозволяють малюку робити вправи якісно та повноцінно, він починає нервувати, нерідко зривається і залишається без відпочинку. Недивно, що після таких щоденних катувань дитина не хоче вчити уроки, а точніше, у неї просто не залишається на це сил. Як бути? Просто дайте їй відпочити після занять, позайматися улюбленими справами, і проблема вирішиться сама собою.

3. Безконтрольність. Існує кардинально протилежна ситуація: батьки працюють змінами або допізна, через що можливості проконтролювати, чи виконує малюк домашні завдання, у них просто немає. А якщо самоконтроль і самоорганізованість не були щеплені з раннього віку, немає нічого дивного в тому, що вчити уроки дитина не хоче. І справді, навіщо змушувати себе силоміць вчитися, якщо існує маса приємніших альтернатив: подивитися телевізор, погуляти з друзями, провести час за комп’ютером? Пояснити чаду цілі навчання і виробити в нього відповідальність за виконання домашніх завдань потрібно вже до 5-6 років, перед вступом до школи. З віком зробити це буде набагато складніше.

4. Особистісні стосунки в школі. Насправді батькам дуже мало відомо про шкільне життя своєї дитини. Найчастіше інформацію вони отримують з її слів (тут необхідно пам’ятати, що діти часто фантазують) і зі слів викладачів, які можуть не помічати проблем особистого характеру у своїх учнів. Найчастіше небажання щоранку ходити до школи загострюється ближче до перехідного віку, до 10-12 років, коли діти намагаються домогтися визнання серед однолітків, але всі зусилля виявляються марними. Недружня атмосфера в класі, конфліктні ситуації з педагогами, дідівщина, яка все частіше зустрічається в школах, – у 70% випадків саме ці чинники стають тими причинами, через які дитина не хоче вчитися.

5. І багато-багато іншого. Зрозуміло, це далеко не всі проблеми, які відбивають у дітей потяг до здобуття знань. Іноді батьки не в силах розібратися в них самостійно, а вчителі в розгубленості розводять руками. У таких випадках за допомогою слід звернутися до психолога, який спеціалізується на шкільних проблемах дітей, адже на практиці причин небажання вчитися значно більше:

• Несприятлива обстановка всередині сім’ї. Часті конфлікти та сварки батьків виробляють у школяра замкнутість і нервозність, що знижує мотивацію в здобутті знань і негативно позначається на інтелектуальній діяльності;
• Погана компанія. Якщо дитина регулярно спілкується з дітьми, які з певних причин не хочуть вчитися і ходити до школи, вона наслідуватиме їхній приклад;
• Комплекси. Нерідко причиною небажання відповідати біля дошки стають дефекти мовлення або зовнішності, які є у школяра. Якщо малюка дражнять, він постійно перебуває у страху бути висміяним іншими дітьми чи вчителями;
• Гіперактивність. Буває так, що дитина не хоче вчитися через зайву енергію, яку їй просто нікуди подіти. Таким дітям складно всидіти на одному місці, результатом чого стає погана поведінка, зірвані уроки, зіпсовані стосунки з педагогами та відсутність бажання продовжувати навчання в таких тісних і стиснутих умовах. Єдиний порятунок – спортивні секції та гуртки;
• Залежність: у початковій школі – від прогулянок з друзями, у 10-12 років – від телевізора і комп’ютера, у підлітковому віці – від вуличної компанії та шкідливих звичок. Усе це не тільки відволікає від навчання, а й, якщо вчасно не вжити заходів, може призвести до вкрай несприятливих наслідків.

Якщо батькам вдалося з’ясувати, чому дитина не хоче вчитися, можна вважати, що проблема на 50% вирішена. Те, як розвиватиметься ситуація надалі, багато в чому залежить від їхньої правильної та адекватної реакції на труднощі, що існують у чада.