Прийомна дитина в сім’ї: про що варто замислитися?
Поява прийомної дитини в сім’ї – величезна відповідальність для батьків. Багато пар, що зважилися на усиновлення, вагаються з вибором коректної моделі поведінки і ставлять питання, як правильно виховати цього водночас свого і в той же час чужого малюка.
На думку психологів, існує 5 основних мотивів усиновлення. Зазвичай взяти прийомну дитину в сім’ю вирішуються ті подружжя, які за медичними показаннями не можуть мати власних дітей. Нерідко буває і так, що люди хочуть зробити добрий вчинок, прийнявши на виховання малюка з бідної країни. Серед знаменитостей і представників заможних верств населення подібна практика стала свого роду модною тенденцією. Деякі сімейні пари переслідують педагогічні мотиви, поставивши перед собою завдання перевиховати важку дитину. Буває і так, що самотні жінки, які не планують виходити заміж, але бажають мати дітей, беруть малюка з притулку, створюючи таким чином сім’ю. І нарешті, на усиновлення часто вирішуються батьки, чий первісток помер, вважаючи, що прийомна дитина схожа на їхнього рідного сина чи доньку.
Незалежно від того, що керує вами, рішення взяти прийомну дитину в сім’ю має бути усвідомленим, оскільки в процесі виховання такого малюка може виникнути низка проблемних ситуацій і непередбачених труднощів.
Розмови про минуле і погана спадковість
Практично всі дітлахи, що потрапили в дитячі будинки, стають заручниками моторошного привида минулого – непутящих батьків. Погана спадковість нерідко є серйозним приводом для занепокоєння нових тата і мами. «А раптом у малюка випливе прихильність його кровного батька до чарки?» – починає замислюватися прийомна сім’я і накладає табу на тему минулого.
Водночас фахівці стверджують, що для успішної адаптації прийомної дитини в сім’ї з нею потрібно говорити про минуле і не залишати наодинці з неприємними спогадами. Головний страх малюка з притулку полягає в тому, що його вважатимуть недостатньо хорошим – таким же зіпсованим, як його неблагополучні батьки – і знову кинуть. Поясніть малечі, що рід, від якого вона походить, – це не тільки біологічні мама і тато, а й інші предки, серед яких напевно були славні люди.
Не варто боятися і горезвісної спадковості – пам’ятайте, що на майбутню модель поведінки дитини насамперед впливає атмосфера, в якій вона росте зараз (тобто ваш спосіб життя), а не алкогольна чи наркотична залежність її справжніх батьків. Безсумнівно, це має значення, але тепер ви є її взірцем для наслідування. Показуючи хороший приклад, можна виховати повноцінну і різнобічну особистість навіть із важкої дитини. І якщо в 16 років ви знайдете в кишені сина чи доньки сигарети, не поспішайте бити на сполох. Це зовсім не означає, що ви виховали злочинця, який більшу частину свого життя проведе у в’язниці.
Помилки виховання прийомної дитини в сім’ї: шкідлива любов
Ситуація, коли нова сім’я починає в буквальному сенсі душити своєю любов’ю взяту з дитбудинку дитину, зустрічається досить часто. Цьому можна знайти кілька пояснень. Наприклад, парі, яка довгий час не могла завести дітей і подолала безліч випробувань, зрештою вдалося стати батьками, і тепер вона просто купає в обожнюванні та ласці усиновленого малюка. Іноді прийомні мама з татом наївно бояться, що якщо вони будуть занадто суворими, дитинку в них відберуть, тому намагаються ні в чому їй не відмовляти.
Твердження про те, що надмірна опіка і вседозволеність формують дітей розпещених, старе як світ. З часом малюк перестане сприймати слово «ні», почне вимагати від вас більшого і в кінцевому підсумку виявиться абсолютно непристосованим до реалій дорослого життя. Запам’ятайте основне правило виховання прийомної дитини в сім’ї: надмірна любов не менш шкідлива, ніж її дефіцит.
Прийомна дитина в сім’ї і таємниця усиновлення
Перед парою, яка усиновила дитину в немовлячому віці, рано чи пізно постає питання: чи варто говорити малюкові про те, що він нерідний? Давайте розглянемо три основні моделі сімей, у яких є прийомні діти:
- Сім’я, яка зберігає таємницю усиновлення. Такий варіант є найпростішим (батькам вдалося уникнути неприємної розмови) і водночас найскладнішим, оскільки протягом усього життя пара перебуває в страху, що правда випливе назовні. Мамі з татом доводиться всіляко регулювати коло спілкування свого чада, щоб не допустити його зустрічі з так званими «людьми з минулого», які можуть розповісти йому страшний секрет. Реакцію малюка на гірку істину неможливо передбачити. У кращому випадку адаптацію прийомної дитини в сім’ї доведеться починати заново, але при цьому її довіра до нових батьків буде підірвана;
- Сім’я, в якій таємниці усиновлення формально не існує. Малюкові відомо про те, що його взяли з притулку, але говорити про минуле в колі родичів не прийнято. Однак потрібно розуміти, що рано чи пізно у підрослого сина чи доньки (нерідко це трапляється в період підліткового бунтарства) виникне підступне прагнення познайомитися з біологічними батьками, і він будь-якою ціною захоче розкрити таємницю свого походження. Неважко здогадатися, що жага докопатися до правди може обернутися найнесподіванішим фіналом;
- Сім’я, в якій таємниця усиновлення відсутня. У цьому випадку батьки на певному етапі життя дитини самі розповідають, що взяли її в сім’ю з дитбудинку. Психологи сходяться на думці, що запорукою гармонійного розвитку стосунків є щирість між сторонами, тому такий варіант є оптимальним для всіх. Перш ніж зважитися на одну з найвідповідальніших сімейних розмов, порадьтеся з фахівцем – він підкаже, як краще піднести малюкові таку новину, щоб не надто травмувати його.
Текст: Інга Статівка
