Показання до кесаревого розтину

Якщо вірити відомостям, що дійшли до нас із минулого, історія виникнення операції кесаревого розтину сягає корінням в античність. Міфи Стародавньої Греції свідчать, що саме в такий спосіб були вилучені з утроби померлих матерів Діоніс та Асклепій. Наприкінці XII століття до нашої ери в Римі було прийнято закон, відповідно до якого поховання загиблої вагітної проводили лише після вилучення дитини шляхом розтину черевної стінки. Невдовзі цей досвід перейняли лікарі з інших країн, але операцію проводили виключно померлим жінкам. У XVI столітті Амбруаз Паре, французький придворний хірург, вперше почав виконувати кесарів розтин живим пацієнткам, проте результат завжди був летальним. Помилкою, якої припускався Паре та його послідовники, було те, що розріз на матці не зашивали, покладаючись на скорочувальну здатність цього органу. Кесарів розтин став для лікарів того часу можливістю врятувати дитину, коли шансів зберегти життя матері не залишалося.

Лише в XIX столітті було запропоновано видаляти під час хірургічних пологів матку, завдяки чому відсоток смертності скоротився до 20-25%. Через певний час орган почали зашивати, використовуючи спеціальний триповерховий шов, що дозволило виконувати кесарів розтин не лише помираючим породіллям – він став проводитися для порятунку життя жінок. У середині XX століття, з початком ери антибіотиків, смертельні випадки в результаті проведення операції стали рідкістю. Це стало поштовхом до розширення переліку показань до кесаревого розтину як з боку матері, так і з боку плода.

Абсолютні показання до кесаревого розтину

Абсолютними показаннями до кесаревого розтину сьогодні називають ситуації, коли розродження іншим шляхом неможливе або ставить під загрозу життя жінки. До них належать:

• Анатомічно вузький таз (III-IV ступінь звуження). Причини виникнення такої патології різні: надмірні фізичні навантаження або недостатнє харчування в дитинстві, перенесені травми, рахіт, туберкульоз, поліомієліт та ін. Формуванню анатомічно звуженого таза також сприяють порушення гормонального балансу в період статевого дозрівання;
• Передчасне відшарування нормально розташованої плаценти (за відсутності можливості термінового розродження природним шляхом). Фізіологічно плацента відділяється (відшаровується) від маткових стінок після народження дитини. Передчасним називають відшарування плаценти, яке почалося під час виношування, а також у першому чи другому періоді пологів;
• Повне передлежання плаценти або кровотеча, що відкрилася при неповному передлежанні;
• Загрозливий або розрив матки, що почався. Така аномалія зустрічається в 0,1-0,5% випадків від загальної кількості пологів;
• Еклампсія під час вагітності або в першому періоді пологів; відсутність можливості провести швидке розродження пацієнтки з тяжким перебігом гестозу, що не піддається терапії; початок нирково-печінкової недостатності;
• Рубцеві зміни статевих органів і таза (рідкісні випадки стенозу піхви та шийки матки, що виникають на фоні інфекційних захворювань (дифтерії, скарлатини та ін.), а також різного роду маніпуляцій); наявність сечостатевих і кишково-статевих нориць. Фіброміоми, пухлини яєчників, а також м’яких і кісткових елементів таза в разі несприятливої локалізації можуть стати перешкодою до природного вилучення плода;
• Неправильне передлежання плода (поперечне, косе або тазове) у поєднанні з великою вагою;
• Неправильне вставлення голівки плода у вхід у малий таз. Примітно, що такий стан не завжди стає абсолютним показанням до призначення кесаревого розтину. Хірургічне втручання показане при лобному, передньому виді лицьового, задньотім’яному вставленні та задньому виді високого прямого стояння. В інших випадках вибір способу розродження приймається залежно від наявності супутніх ускладнень;
• Передлежання та випадіння пуповини;
• Гостра гіпоксія плода;
• Стан агонії або смерть породіллі при живому плоді.

Відносні показання до кесаревого розтину

До числа відносних показань до кесаревого розтину входять ситуації, що не виключають можливість самостійних пологів, проте ймовірність розвитку ускладнень для жінки та/або плода при цьому є більшою, ніж у разі хірургічного розродження. Сюди відносять:

• Клінічно вузький таз – невідповідність голівки дитини розмірам тазових кісток матері;
• Тривалий гестоз другої половини вагітності, що не піддається терапії, або ускладнений перебіг цього стану;
• Захворювання органів і систем, не пов’язаних із репродуктивною функцією, при яких самостійні пологи супроводжуються підвищеною небезпекою для здоров’я вагітної (епілепсія, міопія з дистрофічними змінами очного дна, посттравматичні порушення роботи мозку, ендокринні, серцево-судинні патології тощо);
• Стійка слабкість та інші аномалії пологової діяльності;
• Відхилення в розвитку матки та піхви, що ускладнюють перебіг природних пологів (перегородка піхви, дворога або сідлоподібна матка тощо);
• Переношена вагітність. Вагітність визнають переношеною, якщо вона триває на 14 днів довше фізіологічної;
• Наявність у жінки до цієї вагітності звичного невиношування, безпліддя та інших проблем у репродуктивній сфері;
• Вік першородячої понад 30 років;
• Хронічна фетоплацентарна недостатність (порушення кровообігу між плодом і плацентою протягом усього терміну виношування). Згідно зі статистичними даними, у кожному 5-му випадку така патологія призводить до смерті дитини;
• Передчасне вилиття навколоплідних вод;
• Наявність великого плода (масою понад 4000 г). Зазвичай із цією проблемою стикаються жінки, які страждають на цукровий діабет, ожиріння, мають високий зріст, велику прибавку ваги під час вагітності, а також неодноразово народжували в минулому.