Уявний друг у дитини: чи варто хвилюватися?
Дружба – це чудово, але як бути, якщо у вашому домі завівся Карлсон – друг, якого не бачить ніхто, крім дитини? Чого вже точно не слід робити, то це лякатися та панікувати, адже в більшості випадків уявні друзі у дітей – явище абсолютно нормальне, що минає саме собою з часом. Чому вони з’являються і що з цим робити – читайте далі у статті.
Звідки беруться уявні друзі?
Дорослі люди до нестями нудні. Вони вірять лише в те, що бачать або, у крайньому разі, дізналися зі своїх розумних книжок без картинок. Коли розповідаєш їм про речі, які існують насправді, вони не сприймають це всерйоз, сваряться або зі стурбовано-лагідним обличчям пропонують сходити в гості до «доброго дядька» – дитячого психіатра.
Ми часто забуваємо, що діти живуть в абсолютно іншому, чарівному світі, де Карлсон не менш реальний, ніж домомучителька Фрекен Бок, де Чеширський Кіт вміє розчинятися в повітрі, залишаючи лише посмішку, а рукавиця може перетворитися на віддане цуценя. Зазвичай уявні друзі з’являються у малюків у віці 3-5 років. Такий феномен зумовлений розвитком творчих здібностей і, як не дивно, не вважається відхиленням від норми.
Уявні друзі бувають різними: іграшка, якій дитина приписує людські якості; примарний товариш, якому чадо вимагає ставити додаткові прилади під час обіду та підтикати ковдру перед сном… Друг може бути дорослим і сильним, як Супермен; таким, що потребує турботи та опіки, як домовичок Кузя; цілком собі звичайним «хлопчиком Вовкою» чи «дівчинкою Наташкою». Вигаданий товариш зовсім не обов’язково є людиною – майже в половині випадків це звірятко.
Якщо ви помітили, що дитина розмовляє з уявним другом, не варто поспішати на прийом до фахівця. У тому, що ваш малюк має дуже живу фантазію, немає нічого поганого. Більше того, невидимий компаньйон може стати відмінним діагностичним матеріалом для батьків. Спостерігаючи за поведінкою карапуза, можна дізнатися багато нового для себе, адже у спілкуванні з уявним другом відображаються не лише проблеми самого чада, а й сім’ї в цілому.
Причини появи уявних друзів у дітей
Найголовніше – не забороняйте дитині проводити час із вигаданим товаришем, інакше він зустрічатиметься з ним таємно. Правильне рішення – постаратися з’ясувати причину такого явища та усунути її. Найчастіше до появи уявних друзів призводить:
- Фантазія. Деякі діти спілкуються з іграшками, а інші, більш творчі, обзаводяться уявними друзями. Не смикайте малюка і вже тим паче не сваріть за «брехню», інакше він замкнеться в собі, розучиться мріяти, а головне – може втратити довіру до дорослих. Краще спрямуйте його здібності в інше русло: складіть разом казку, попросіть придумати продовження розповіді, намалювати неіснуючу тварину тощо.
- Самотність. Якщо ви почули, як дитина розмовляє з уявним другом, це може свідчити про брак спілкування та почуття самотності. Попри завантажений графік, постарайтеся більше уваги приділяти малюкові, і проблема з часом вирішиться.
- Наслідування. Прислухайтеся до того, що говорить карапуз. Напевно, він повчає або відчитує неіснуючого товариша. Когось нагадує, чи не так? Швидше за все, дитина використовуватиме ваші фрази або репліки вихователя в дитячому садку. Це нормально: всі діти наслідують старших, хочуть здаватися великими та мати вплив на когось. Якщо чадо не проявляє агресії, приводів для занепокоєння немає. Просто запропонуйте пограти в доньки-матері, де роль останньої виконуватиме дитина.
- Страх. Нерідко діти шукають у своїх уявних друзів підтримки: удвох не так страшно, як одному. Особливо часто так буває, якщо розповісти про свої тривоги батькам не вдається (згадайте, як ви відмахувалися від дитини, вважаючи її страхи дурними). Ставтеся до всього, що турбує малюка, серйозно – для нього це не нісенітниця, а справжні кошмари. Раз у раз терпляче пояснюйте дитині, чому боятися не потрібно, розкажіть, як ви долали свої страхи в дитинстві, перевіряйте всі темні куточки в його спальні, купіть нічник тощо.
- Боязнь покарання. Якщо чадо ламає іграшки або влаштовує безлад, стверджуючи, що в усьому винен уявний друг, варто задуматися: можливо, ви занадто часто сварите його з приводу і без. Спокійно скажіть дитині, що поведінка його друга вас засмучує, але усувати наслідки того, що сталося, все одно доведеться господарю.
На жаль, не завжди батькам вдається помітити, що у чада з’явився невидимий товариш. Якщо дитина навмисно приховує від вас своїх уявних друзів, це свідчить про недовіру і страх. Однак може бути й так, що ви просто не звернули уваги на те, як малюк обзавівся новою компанією. І справді, хто б міг подумати, що наймиліший Сергійко, який фігурує у всіх історіях карапуза, насправді всього лише плюшевий заєць із відірваним вухом?
Уявний друг у дитини: поради батькам
Уявні друзі, як правило, «самоліквідуються» до 7-9 років. Якщо цього не сталося або поведінка дитини стала підозрілою (вона не грає в інші ігри, проявляє агресію, погано їсть і спить, плутає реальність і вимисел), має сенс записатися на консультацію до психолога.
Так чи інакше, перш ніж бити на сполох, згадайте самих себе в дитинстві. Ви ж теж ділили секрети з іграшками, скакали на мітлі, уявляючи під собою коня, влаштовували чаювання з ляльками, чи не так? Та що там дитинство… Скільки разів, уже будучи у свідомому віці, ви розмовляли перед дзеркалом або подумки вели діалог із самим собою? Пам’ятаєте, як читали доповідь своїй шафі чи стільцю, писали про свої проблеми якомусь «Дорогому Щоденнику»? Ну а якщо вам усе ж здається, що вигаданий товариш вашого карапуза – привид, що існує насправді, припиняйте дивитися фільми жахів на ніч.
Текст: Інга Статівка
