Гендерне виховання дітей

Очікуючи на поповнення в родині, майбутні батьки готують сорочечки блакитного чи рожевого кольору, а отже, ще до народження дитина стає частиною суспільства, яке сприймає її відповідно до статі. Дійсно, хлопчаки в нашому уявленні завжди мають сильний і завзятий характер, а від маленьких леді ми очікуємо спокійної та ніжної вдачі. Коли поведінка дитини починає відхилятися від загальноприйнятого в соціумі стандарту, батьки дивуються і непокояться. Але насправді гендерні особливості – річ другорядна; набагато важливіші особистісні риси дитини. Характер і темперамент визначають поведінку людини більшою мірою, ніж стать.

Водночас не можна ставити під сумнів той факт, що хлопчики й дівчатка відрізняються не лише в плані фізіології. Вони по-різному бачать, чують, відчувають, сприймають простір і час, а також переживають і осмислюють побачене. Тому гендерне виховання дітей необхідне не лише в дошкільних і шкільних закладах, а й у сім’ї.

Що являє собою гендерне виховання дітей?

Гендерне виховання дітей полягає у формуванні в дитини уявлення про власну статеву приналежність, а також про моделі поведінки чоловіків і жінок. Соціальні ролі в сучасному суспільстві істотно змінилися за останні роки: жінки забивають цвяхи й роблять кар’єру, а чоловіки лежать перед телевізором і ходять у салони краси. Попри поступове зникнення різниці статей, вітчизняні та закордонні психологи в питанні статеворольового виховання дітей вельми консервативні: якщо вже природа розділила нас на «дівчаток» і «хлопчиків», значить, вказувати на приналежність дитини до певної статі слід обов’язково, причому з раннього дитинства.

Помилки гендерного виховання дітей дошкільного віку в сім’ї

«Дівчаткам – рожеве, хлопчикам – блакитне? Старе як світ!» – саме з цією фразою деякі батьки кидають виклик стереотипам, навмисно вдягаючи маленьких принцес у курточки «мілітарі», а майбутніх чоловіків – у гламурні хутряні шубки. Здавалося б, чим би материнська душа не тішилася, та й яка різниця, що сина на вулиці весь час приймають за дівчинку, а дивлячись на донечку, вигукують: «Чудовий карапуз!».

Тим не менш психологи вважають, що такі сміливі експерименти не є настільки безневинними. Приблизно у дворічному віці дитина починає усвідомлювати, якої вона статі, проте чітких уявлень про те, в чому різниця чоловіків і жінок, вона ще не має. Те, що з хлопчиків виростають виключно дядьки, а з дівчаток – тітки й ніяк інакше, малюк зрозуміє лише до 3-4 років; для діточок молодшого віку ці межі вельми розмиті. Зрозуміло, якщо дитину називають то дівчинкою, то хлопчиком, їй складно зрозуміти, хто вона насправді й на кого слід рівнятися: на тата і брата чи на маму і сусідку Оленьку. Психологи стверджують: гендерне виховання дітей дошкільного віку не передбачає суворого обмеження кольорової гами гардероба, однак у цілому зовнішній вигляд дитини не повинен змушувати оточуючих сумніватися, хто перед ними.

Ще одна поширена ситуація: хотіли хлопчика, а народилася дівчинка… Або навпаки. Нерідко підсвідоме (або цілком усвідомлене) прагнення батьків мати дитину іншої статі обертається тим, що до малюка ще з пелюшок починають висувати невластиві вимоги. Від дівчинки чекають напористості, сміливості, лідерських якостей: «Коля тебе штовхнув? Дай здачі», «Боїшся кататися з гірки? Сором». Хлопчику ж прищеплюють спокійну дівочу поведінку, акуратність: «Куди ти поліз? Усі штани будуть у бруді», «Досить носитися як ошпарений, іди краще книжку почитай». Усе це не відповідає нормам статеворольового виховання дітей. Попри те, що дитині відомо, якої вона статі, їй дають викривлене уявлення про те, як має поводитися хлопчик чи дівчинка. Зрозумійте, що формувати в дітях протиприродні їхній суті риси – як мінімум негуманно. Тим самим ви ставите малюка перед вибором: іти наперекір своїй природі чи весь час відчувати несприйняття батьків. Ні те, ні інше не робить чадо щасливим.

Буває і так, що батьки занадто гостро сприймають необхідність гендерного виховання дітей і заганяють дитину в занадто жорсткі статеворольові рамки. «Ти що, з глузду з’їхав? Дівчачі іграшки роздивлятися надумав!» – заводиться батько, помітивши, що син у магазині задивився на блискучу ляльку. «Про коротку стрижку не може бути й мови! Ходитимеш як пацан, а там і пиво почнеш пити в підворітті» – вселяє дочці мати.

Часом батьківські побоювання порушити правила гендерного виховання дітей доходять до абсурду: хлопчику забороняють спати на простирадлах у квіточки, а дівчинці – грати у «війнушку» з братом. Мовляв, лиха біда початок, виросте в підсумку «не то син, не то дочка». Однак фахівці вважають такого роду побоювання не більш ніж забобонами. Доведено, що сексуальна орієнтація людини закладена генетично, на хромосомному рівні, і чого бути, того не оминути.

Втім, статистика показує, що в суспільстві всього 2% людей з істинною нетрадиційною орієнтацією. Набагато частіше бунт у дитини викликає жорстка система заборон і вимог, не сприймаючи яку, вона демонстративно починає йти наперекір загальноприйнятим стандартам. Часто проблеми й зовсім надумані: мати хоче бачити в дочці таку собі ніжну принцесу, а дівчинка за темпераментом непосидюча й активна; їй до душі бігати з хлопцями у дворі, а не опановувати шиття і нотну грамоту.

Сама по собі наявність у дитини рис характеру, які більше притаманні протилежній статі, зовсім не говорить про те, що вона «не в порядку». У нашому суспільстві зустрічаються й амбітні жінки, і чоловіки-меланхоліки, але ніхто не вважає це відхиленням від норми. Вимагати, щоб дитина цілком відповідала вашому уявленню про ідеал хлопчика чи дівчинки так само безглуздо, як і намагатися змінити її стать. З самого народження малюк – унікальна особистість, і завдання статеворольового виховання дітей у тому, щоб розкрити в дитині найкраще з того, що закладено природою.